ДУБЧА́К, КА́,
Дубча́к, ка́, м. = Дубець 1. Бив мене муж три рази юж з віника дубчаком. Чуб. V. 1140.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 452.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
ДУ́БЧИК, КА, →← ДУБЦЮВА́ТИ, ЦЮ́Ю, ЄШ,